Розірвання шлюбу не тягне за собою зміни правового статусу майна подружжя

У ст.60 СК закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст.368 ЦК.

У ч.1 ст.70 СК встановлено, що в разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідна правова позиція викладена в постанові ВСУ від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постановах ВС від 6.02.2018 у справі №235/9895/15-ц, від 5.04.2018 у справі №404/1515/16-ц.

За вимогами чч.1, 2 ст.369 ЦК, співвласники майна, що є в спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо іншого не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є в спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово й нотаріально посвідчена.

Згідно з ч.3 ст.65 СК для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального  посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Згідно із ч.4 ст.369 ЦК правочин щодо розпорядження спільним майном, учинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності в співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. У ст.68 СК закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміни правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного зі співвласників — колишнього члена подружжя — на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Разом з тим відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору дарування позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми й відповідно до ч.4 ст.369, ст.215 ЦК дає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.

При цьому закон не пов’язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи — контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Оскільки в даній справі  договір дарування укладений  одним із подружжя без нотаріально посвідченої згоди іншого, який є співвласником квартири, то суду в силу вимог ст.60 СК слід дати оцінку тому, чи така обставина спростована, а якщо не спростована, то чи наявні підстави для визнання договору недійсним відповідно до стст.203, 215 ЦК.

Такий висновок зробив ВС в постанові №755/4757/16-ц від 27.02.2019.

Зазначений висновок містить також постанова Великої палати ВС від 21.11.2018 у справі №372/504/17-ц.