Заборгованість за аліментами, що вже стягнуті рішенням суду, може бути стягнуто судом

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості за аліментами, суди виходили із того, що аліменти на користь позивачки вже стягнуті рішенням суду та повторному стягненню не підлягають, а визначена державним виконавцем заборгованість за аліментами підлягає стягненню з відповідача у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Проте колегія суддів ВССУ не погодилась із такими висновками судів й зазначила таке.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані утримувати дитину.

За положеннями ст. 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред’явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв’язку з розшуком платника аліментів або у зв’язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до ст. 187 СК України, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.

Указана норма матеріального права визначає порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні за заявою платника, поданою відповідно до ст. 187 СК України.

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений   ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» і відповідно до ч. 7 цієї статті суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір.

Таким чином, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.

Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості за аліментами, суди у порушення норм матеріального та процесуального права не звернули уваги на те, що відповідач заперечує визначений державним виконавцем розмір своєї заборгованості за аліментами, вказуючи, що державний виконавець неправильно обчислював розмір аліментів, які підлягали сплаті, не врахував додатково подані ним довідки про його заробітну плату та не врахував суми аліментів, які він добровільно сплачував шляхом поштових переказів.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України суди не встановили та не визначились із тим, чи наявний між сторонами спір щодо розміру заборгованості за аліментами, а у разі його наявності, то які норми матеріального права у такому випадку підлягають застосуванню. У залежності  від встановлення таких юридично важливих обставин та оцінки доказів належить вирішити, чи є обраний позивачем спосіб судового захисту належним.